Лінійка до Дня людей похилого віку та ветеранів

2015-09-28

28 вересня в Онуфріївській школі відбулася лінійка, присвячена Дню людей похилого віку та ветеранів, яку підготували учні 11 класів

Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а в Україні це також і День ветерана.
Україна, як повноправний член ООН, підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і з 1991 щорічно відзначає цей день.

Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.

Ми мало замислюємося над тим, хто ж такі "особи похилого віку", чим маємо завдячувати їм. Передусім, це люди, які піднялися на найвищі вершини життя, з яких воно бачиться більш реальним, без оман. Їхнє найбільше багатство – досвід, знання, вміння, мудрість. Але найголовніше, що це покоління тих, хто на фронті чи в тилу, вистояли і зробили найбільший внесок у розгром гітлерівського фашизму. Цього не маємо забувати.

Бажаємо всім ветеранам України міцного здоров’я, добра, радості, довголіття, миру та злагоди у ваших душах. Нехай в цьому стрімкому світі завжди по-особливому світиться родинний теплий вогник – вічне джерело наснаги й любові.

Люди похилого віку -
Мудрості стигла пора,
Спогадів митті без ліку,
Роки по вінця добра -

Праведно й щиро прожиті!
Що залишилось? - Жалі!
Мов на дідівськім столі
Кухоль води ледь надпитий...

Втіха бува лиш тоді -
Прийдуть як діти й онуки -
Згоять печаль од розлуки,
Радість засвітять в журбі...

Тільки те зрідка бува,
Більше розведено болю -
Смутком, сльозами, й поволі
Вже й присмерніли слова...

Може то треба страждать?..-
Чия ж то правда, наш світе,
Що, наче вічно, нам діток
Спрагло щодня дожидать...

В серці ж образи немає,-
Чужать образи всіх нас,
Серце в любові чекає
Рідне дитя кожний час!..

Хоч вже диктуються днями
Долі останні рядки -
Знову продивлені нами
В тихім віконні шибки...

Чим же наш спадок рясніє -
Що, в нім, лиш, сум дозріва?
Ні, - повен він і надії -
Тої, що світ зігріва!..-

Нею ми щедро вчащали
Того в житті, і того..,-
Значить, не так вже і мало
Людям лишили свого!